Вестник Саврани

Главный информационный сайт Савранского района

Суббота
Авг 19 
Размер текста
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

ДЕ ДУБ ТРИМАЄ НА ВІТАХ НЕБО... АБО СЛЮСАРІВСЬКІ ГАЇВКИ

E-mail Печать PDF
( Голосов )

                                                                                      Родоводом із непокірних
Савранський район не дарма називають північною перлиною Одещини. Адже з його природною красою не може, напевне, конкурувати ніхто . Кожне село цього краю унікальне - зі своїми характерними ознаками і звичаями, зі свою історією, своїми дивовижними легендами та ніким не розгаданими таємницями, що сягають корінням десь у глибину віків. Серед таких населених пунктів і село Слюсарево.
Розповідають, що його життєпис починається з тих часів, коли Катерина ІІ своїм царським указом почала виселяти бунтівників подалі від столиці - хай гинуть десь там, у лісовій необжитій глухомані. Та непокірні не тільки вижили, а на лісових пагорбах, що розділяються глибокими ярами, заснували поселення і почали хазяйнувати - обробляли землю, розводили сади, утримували домашню живність. Та основним їхнім промислом була лісопереробка, слюсарські роботи. Мабуть тому, й почали іменувати це поселення Слюсаревим. Його жителі й понині відзначаються своєю працелюбністю, згуртованістю, умінням відстоювати власні переконання та інтереси села. А ще на характер слюсарян не могла не накласти романтичного відбитку, потягу до творчості навколишня природна краса. У клубі вони створили художню самодіяльність, в якій бере участь все село. Організували драматичний гурток. Місцеві школярі, беручи участь у районних та обласних конкурсах юних талантів, завжди займають призові місця. Отож тут, у Слюсаревому, яке, як може спершу здатися "чужинцям" загубилося серед розкоші лісів, втікаючи подалі від центральних доріг і міської суєти, в один із травневих днів відбувся районний фестиваль "Гаївки".
                                                                                 Туристичним маршрутом
Слюсаряни зустріли гостей біля всім відомого джерела "Оргуд"  де, повернувши із Київської траси на Саврань, зупиняється увесь проїжджий транспорт, аби набрати цілющої води. А гостей було чимало. Це голови районних державних адміністрацій та районних рад з інших районів області та сусідніх областей, мешканці Одеси, Києва, Миколаєва. Давши напитися кришталево чистої і холодної до ломоти в зубах води, місцеві жителі повідомили їм, що, за оповідями старожилів, колись через Слюсарево протікала бурхлива річечка, але перед війною чомусь зникла - пішла кудись вглиб. Проте через певний час вона потужним джерелом знову вирвалася на поверхню, щедро вгамовуючи спрагу подорожніх. І якщо у тиху погоду припасти вухом до землі, то чути, як у надрах шумить річка, непокоїться. Та що вона хоче сказати людям - ще ніхто не збагнув. Так слюсаряни відкрили приїжджим двері у свій дивосвіт і - вразили, збентежили душу, заворожили...
Наступним дивом для учасників заходу став лісовий велет-дуб. Його народження датується 1425 роком. В діаметрі він має 1,5 метра і сягає у висоту на 26 метрів. Коли закинути голову і вдивлятися у безмежність, то здається, що дуб тримає на вітах небо. Легенда гласить, що під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти тут неодноразово зупинявся на відпочинок зі своїм військом Богдан Хмельницький. Було це так чи ні, знає лише віковічний красень. Та й не тільки про це шумить його верховіття...
У селі є Слюсарівське лісництво. Тут же розташувалися напрочуд гарні будівля і садиба Савранського державного лісового господарства, яке представило флору і фауну краю у професійно і зі смаком оформленому музеї. Поруч дендропарк "Олена" - улюблене місце закоханих. Побували туристи цього дня і на леваді, де на місці колишнього ставка розрослася, розвирувалась дика м'ята, і в глибочезному яру, в якому знайшла собі пристанище розкішна галявина конвалій. Якщо стояти вгорі, на пагорбі, то дерева цього урвища під назвою Щовбій ледь сягатимуть ніг. Захвату гостей не було меж. Де ще таке побачиш? Які аромати можуть так сп'янити, задурманити? Не встигли опам'ятатися, усвідомити все побачене, як, подорожуючи далі, почули ще один переказ. За часів козаччини жила у селі сім'я Поліщуків. Чоловік Ганни та двоє її синів згинули десь у битвах. Не могла змиритися жінка з цією втратою - щодня виходила на підвищення і, притулившись до верби, вдивлялася у сільську дорогу, щедро поливаючи землю слізьми. І там, де вони капали, з'явилися чисті джерела. Згодом люди побудували на цьому місці криницю. Знову ж таки - офіційних підтверджень цієї події немає. Але те, що після проведеного тут батюшкою обряду і молитов жінок починає іти бажаний дощ - факт беззаперечний. Споруджений біля вдовиної (дощової) криниці хрест, поставлений столик, витоптана навколо місцина остаточно переконали туристів у достовірності почутого.
Чекав на гостей ще один туристичний пункт - захована глибоко в лісі база партизанського загону "Буревісник" зі справжнісінькими землянками і слідами куль на стовбурах могутніх дерев. Та наважилися піти у той край лише найсміливіші. Адже сонце уже прямували на захід, то, може, справді вийдуть десь із гущавини духи лісу і запитань, чому ходять захованими стежками сторонні, що вивідують? Тож краще від біди подалі...
                                                                                           На фест-майданчику
Тим часом події набирати обертів уже на розлогому фестивальному майданчику, розташованому між клубом і школою. Про його облаштування і належний естетичний вигляд, як і за організацію того, що відбувалися на ньому, теж подбали місцеві жителі - заступник директора Слюсарівського НВК, депутат районної ради Любов Лісниченко та завідуюча клубом Іринна Брежицька, залучивши до цього активістів села. Свою роботу вони виконали з повною відповідальністю. Слюсаряни, напевне, не можуть по-іншому.
Гості фестивалю дізналися про те, що Слюсарево належить до Дубинівської сільської ради. На території села, окрім вже згаданих об'єктів (НВК, клуб, Слюсарівське лісництво, Савранський держлісгосп), є ФАП, церква, пошта, два магазини, цех по випуску газованої води, два фермерських господарства, вісім одноосібних. Частина земель належить ТОВ "Савранський завод продтоварів".
Своєрідного колориту надали фестивалю виступи голови Савранської районної державної адміністрації Віталія Свічинського та голови районної ради Олександра Хапатнюковського. Своїми враженнями від побаченого емоційно поділилися і їхні колеги з інших районів. А перерву між виступами заповнювали своїми художніми номерами найкращі творчі колективи Савранщини. Водночас бажаючі могли оглянути павільйони, де народні умільці з усього району виставили на показ свою продукцію - обереги, найрізноманітніші вироби із глини, дерева, бісеру. Красували і вишиванки та домоткані доріжки. А представники сільських рад гостинно запрошували скуштувати українських страв, які у кожної із них були, звичайно, найкращими. І все це відбувалося під звуки пісень і танцювальних мелодій, розповідей про місцеві звичаї та обряди.
А коли землю почали огортати сутінки і спалахнули ліхтарі, все навколишнє набуло особливої чарівності. Стрункі дівчата з розпущеним волоссям і барвінковими віночками на головах, що водили хороводи, видавалися утаємниченими, невагомими, ніби прозорими. Може, то і справді були істоти, що прийшли сюди із слюсарівських легенд, переказів і українських казок? Напевне, що так...
Родзинкою фестивалю став виступ рок-музикантів, які завітали до Слюсаревого із обласного центру. Зачувши у їхньому виконанні пісні, в яких переважали українська патріотична тематика, молодь вибухнула нестримними почуттями. Юнаки і дівчата аплодували, підстрибували, підспівували артистам, виходили до них на імпровізовану сцену, підтанцьовуючи у такт мелодій. Ніхто і не помітив, як услід за сутінками на землю опустилася ніч.
"Гаївка" означає пісня...
Тлумачний словник пояснює, що слово "гаївка" означає українська народна обрядова пісня, веснянка. То і справді була пісня. Пісня Слюсарівського лісу, пісня джерел і віковічного дуба, пісня про історію краю, його звичаї та обряди. Пісня про людей - нескорених, мужніх і талановитих. Її почули всі, зрозуміли і понесли у серці до своїх домівок. А над селом, що не загубилося серед лісу, а розташувалася там, аби відчувати волю і простір, ще довго відлунював ехом заключний діалог між рок-музикантами і підростаючим поколінням:
-Ви любите своє село? - запитували співаки.
-Так! - звучало у відповідь.
-Ви любите свою країну?
-Любимо!
-Слава Україні!
-Героям слава! - вигукувала молодь.
І то було щиро, без награності, без фальшу.

3  копия
1  копия

 

2  копия

 

Обновлено ( 16.05.2017 05:05 )  

У вас недостаточно прав для добавления комментариев.
Возможно, вам необходимо зарегистрироваться на сайте.

Газета Вестник Савранщины

888

Мы на FACEBOOK